Кваша Олексій Дмитрович (30.09.1977 - 07.07.2015) Поет, автор збірки дитячих віршів, воїн, що героїчно загинув в АТО.

   Олексій  Кваша видав свою першу книжку віршів для дітей "Прекрасні тварини нашої країни" у нашому видавництві.
   7 липня 2015 року він загинув в зоні АТО (під Артемівськом), врятувавши пораненого товариша.

   Любительське відео його зустрічі з дітьми в обласній бібліотеці, де він ділився з малечею новими, ще не опублікованими віршами та мрією надрукувати нову книжечку, свідчить, що він мав справжній талант поета і гумориста, був артистичним і щирим. Хто зна, може Миколаївщина в його особі мала б другого Павла Глазового, який, до речі, теж був родом з Миколаївщини.

   Альоша залишив по собі світлу пам'ять у всіх, хто його знав. Його принциповість і любов до життя надихають ніколи не здаватись і жити з добрим серцем. Його вірші звучать в дитячих душах і на них будуть виховуватись маленькі українці. 

Дорогі читачі!

Видавництво сприяє придбанню книжок "Прекрасні тварини нашої країни"  Олексія Кваші.

Звертайтесь до нас за телефонами на головній сторінці сайту.

Усі кошти від продажу книжок Олексія будуть передані його мамі Ользі Михайлівні.

Ось так розповів про себе сам Олексій, якому більше подобалося ім'я Альоша.

З тексту довідки війскомату:

"7 липня 2015 року під час виконання бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції (м. Артемівськ) загинув стрілець – помічник гранатометника 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу  3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону, 30 бригади  солдат Кваша Олексій Дмитрович. Він віддав своє життя, захищаючи життя побратима, суверенітет і територіальну цілісність України"

Альошин портфель (гумореска)

Прийшов Альоша з школи

А в портфелі…

Напевно з десять жмень біліє снігу!

І з поміж книг і зошитів учнівських

Він дістає слизьку холодну кригу.

Підручники немов би з Антарктиди

В снігу і мокрі немов ті пінгвіни.

А зошити, альбоми і щоденник

Всі від чорнила чорні як вуглини

А олівці і ручки у пеналі

Мов оселедці змерзлися до купи

І затирачка гумова й лінійка

Примерзли разом до скляної лупи.

Питає мама в рідної дитини

- Яка ж у цій комедії причина?

Це наслідки страшної хуртовини?

Так ніби ж тихо і погожа днина

Чи на екскурсію сьогодні вас водили

На північ десь, де білі є ведмеді?

Чи кучугури снігу штурмували

З Петром – сусідом – на мопеді?

Як партизан змовчав завзятий учень.

Лиш похитав він сумно головою.

І дивлячись на килим на підлозі,

Щось малював він босою ногою.

Досі не  знають ні мама, ні тато

І директор школи не знає

Про те, що  учень наш завзятий

На тім портфелі роз’їзджає.

Розповідь про Олексія Квашу та його книгу у програмі "розмова на тему" Миколаївської телерадіокомпанії:

Зустріч з маленькими читачами (30.01.2015)

30 січня, 2015 року, перебуваючи у короткій відпустці, Олексій зустрівся з маленькими читачами Миколаївської обласної дитячої бібліотеки (учнями 3-Б класу школи №51) та презентував їм свою першу книжечку віршів.
 - З величезним задоволенням, виразно і гарно читали діти вірші, - діляться спогадами працівники бібліотеки та діти.
 Кожна дитина, що прийшла на зустріч, отримала від автора у подарунок книжечку з автографом.
 Діти не хотіли відпускати поета і засипали запитаннями: як і коли він почав писати, які книги любить читати, чи пише зараз, коли вийде нова збірка, який вірш є  його улюбленим, - розповідали бібліотекарі.
 Олексій подівся з малечею секретом, що він планує надрукувати нову книгу віршів про пригоди дітей і кілька віршів прочитав з рукопису.

Гумореска про Спортсмена Василя 

Аудіо-запис останньої зустрічі з дітьми та інтерв’ю Олексія Кваші для радіо. Відео ряд  подано із зустрічі в дитячій обласній бібліотеці 31.01.15:

частина 1

Горличка

Молилась горличка в саду

Самотня, одинока.

Гукала щиро Ілію

Пташина світлоока.

В селі і місті горлиця

Молитву все співала,

І ніби приклад для людей

Та пташка подавала.

То приклад миру й простоти,

І лагідність, жертовність.

Смирення приклад, чистоти,

І святість, й молитовність.

Нікому скромна горличка

Ще шкоди не вчинила.

Чого ж її людина

У серці незлюбила?

За що це люди у саду

Ту горлицю ганяли,

А безсоромні хлопчаки

Стріляли й полювали…

Вона ж беззахисна така,

Без зброї, нешкідлива.

Грошей не має й мідяка,

Лиш з пір’я свитка сіра.

Вдягла та горлиця свята

Жалобную верету.

Чого це люди на її

Націлюють багнети?

Невже молитва до Іллі

Людей роздратувала?

Чому людина пташку ту

Ганяла та стріляла?

Молилась горличка в саду,

Простенька, одинока.

Молила щиро Ілію

Пташина світлоока.

Молилась горлиця в саду,

«Іллюша!» – все гукала,

У Бога за людські гріхи

Пробачення благала.

І просить горлиця свята

Ще миру у Іллюші.

І знову молиться вона

В садочку десь на груші.

Спогади про Олексія

Анна Сапєлкіна (Козоріз) (дизайнер-верстальник книжки "Прекрасні тварини нашої країни")

Це була моя перша повна робота на практиці - я повинна була зверстати вірші Кваші в одну книжку, обробити і розмістити вибрані малюнки, зробити обкладинку.
Мені дісталась його товстенька папка з малюнками олівцем і оцифрована частина віршів.
Наскільки пам'ятаю, я навіть без нього розпочала працювати.

Найбільше мороки було з обробкою його малюнків — бо вони у нього в наївній такій техніці, одразу здалися мені схожі на роботи мексиканських народних художників. Дуже багато деталей, все до останньої шерстинки, дощечки, ластівочки, листочка і ягідки промальовано. При чому не просто так, те ж дрібне листя він малював у калини саме калинове, у споришу саме споришеве, ніяких “абстрактних” листочків і бороньбоже щось ненароком сплутати, бо він починав праведно обурюватися.

Це взагалі характерно для народний майстрів — деталізованість. Так само детально він відносився і до порядку розміщення віршів і до книги. Біля кожного віршу повинен був бути свій малюнок, іноді ми з ним не могли дійти згоди — який малюнок де поставити.
Альоша (саме так він просив називати себе і так написати на обкладинці, а не Олексій) був принциповою, але неконфліктною людиною, іноді мені вдавалось його вмовити., іноді вмовляв мене він.

Робота йшла повільно, і Альоша частенько заходив у видавництво дізнатись як в нас справи, доносив малюнки, яких не вистачало і вірші які хотів ще вкласти в книгу.
Він постійно наголошував, що він книгу хоче видати не задля власного вдоволення, як часто роблять письменники, а саме для діточок. Щоб вони знали і любили тварин, які живуть в нашій країні і ніколи не завдавали їм шкоди. Особливо наголошував на міських дітях, які за його словами “навіть індика бачать лише у зоопарку”. Він надіявся через свої вірші привити дітям турботу про тварин, навчити дітей підгодовувати взимку птахів, тощо. Він реально був сама доброта і наїв, деякі люди через це навіть відчували себе поряд з ним незручно, настільки Альоша був безхитросною людиною.

А одного разу він прийшов з подарунком — кущем домашнього алое, яке потім стояло на полиці в мене над головою)))
Я мала б здогадатися, що з такими рисами Альоша міг піти в армію, але в голову мені це чомусь не приходило. Я не знала, що він був в АТО, і дізналась лише з новин про його загибель. І хоч в мене і родичі воювали, і Миколаїв — місто повне військових, але в такі моменти стає страшно від того, як війна підбирається близько.

Люди часто кажуть штамповані фрази в таких ситуаціях, але Альоша Кваша — це дійсно той, про кого можна сказати не кривлячи душею — за ним лишилась тільки Світла Пам'ять.